ГУ́ЛЯ¹, і, ж. Заокруглена опуклість, наріст на тілі людини або тварини від запалення, удару і т. ін. Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні (Мирний, V, 1955, 404); Коняку щось напало, гулі поробилися (Мик., II, 1957, 83); * У порівн. Йому шлях перетинає людина в котелку, з-під якого чорною гулею вибився чуб (Стельмах, II, 1962, 589).

ГУ́ЛЯ² див. гу́лі³.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 191.