ГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. гріб, гребла́, ло́; недок. 1. неперех. Упираючись об воду веслом або чим-небудь іншим, приводити в рух човен. Скинув [Данило] човна на воду й поплив за нею [Наталею]; нема весла — гребе гострою шаблею (Вовчок, І, 1955, 101); Двоє хлопців, яким прийшла черга гребти, кинулись у човен і зайняли місця на лаві (Коп., Сон, ранок, 1951, 6); // Працюючи веслом або чим-небудь іншим, направляти човен куди-небудь. Він щосили гріб до берега (Донч., VI, 1957, 71)

2. перех. і без додатка, неперех., Розгрібати, розривати що-небудь. Гребе квочка на сміттячку, Курчаток скликає (Г.-Арт., Байки.., 1958, 170); Кріт спочатку дробить землю зубами, ніби свердлить її, і гребе своїми сильними передніми лапами (Коп., Як вони.., 1961, 32); Хома гріб руками землю і, обламуючи нігті, шепотів: — Пронеси! (Гончар, III, 1959, 47).

3. перех. і без додатка. Збирати що-небудь у купу граблями, лопатою і т. ін. Дівчата на луці гребли, А парубки копиці клали (Шевч., II, 1953, 186); Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно (Н.-Лев., II, 1956, 345); Горпина гребла сіно і варила куліш (Тулуб, Людолови, І, 1957 51).

◊ Гребти́ гро́ші лопа́тою див. гро́ші.

4. перех., перен., розм. Жадібно забирати, захоплювати що-небудь. До себе всякий і гребе Які достались їм подарки, — Насилу обійшлось без сварки (Котл., І, 1952, 173); Підкупи робив [дипломат] і сіяв лихо, Землі гріб великі і малі (Мал., Звенигора, 1959, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 163.