ГРАНА́ТА¹, и, ж.

1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною. Осколково-фугасні гранати; // Невеликий розривний снаряд, який кидають (метають) рукою. Гранату кидає боєць (Сос., Вибр., 1947, 239); Тільки другому матросу Вже не стати на роботу. Кулемет не націляти З амбразури перед боєм. Не метнуть йому гранати П’ятижильною рукою (Мал., 1, 1956, 49).

2. Снаряд для метання в легкій атлетиці.

ГРАНА́ТА² див. гранат¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 156.