ГО́РЛО, а, с.

1. Передня частина шиї, в середині якої знаходиться початок стравоходу і дихальних шляхів. Мов хто обложив кригою Петрове серце, мов хто холодними руками узявся за його горло від тих слів (Мирний, І, 1954, 392); // Хрящовий канал, який є початком стравоходу і дихальних шляхів. Потім дорогою ще трохи простудилась на тих нічних пересіданнях, так що тепер кашляю і горло болить (Л. Укр., V, 1956, 415); Крутоярові од жалю і хвилювання стисло горло (Собко, Біле полум’я, 1952, 37); * Образно. Лівий берег кипів, клекотав, ревів, .. розмовляв металевими горлами сотень гучномовців (Дмит., Розлука, 1957, 276).

∆ Ди́хальне го́рло — частина дихального шляху, що міститься між гортанню і легенями; трахея. Вчитель показує шлях повітря від носових отворів до легень, послідовно називаючи носову порожнину, носоглотку, гортань, дихальне горло (трахею) і бронхи (Метод. викл. анат… 1955, 110).

∆ Бра́ти (взя́ти, хвата́ти, схвати́ти) за го́рло — настирливо або силою домагатися чого-небудь, ставити у безвихідне становище. — Вони [французи] і на владику лають, За горло всякого хватають, Гризуться і проміж себе (Котл., І, 1952, 160); [Гайдай:] На кораблях провокації. Одні додому рвуться, інші — контра. Ще день і за горло б узяли нас, щоб тільки повернути кораблі (Корн., І, 1955, 59); Го́рло де́рти (дра́ти) див. де́рти; Го́рло перегри́зти див. перегри́зти; Го́рло прополоска́ти — трохи випити. — Та принеси нам чого-небудь горло прополоскати (Сам., II, 1958, 131); Кі́сткою ста́ти (застря́ти) у го́рлі; Попере́к го́рла ста́ти — стати на перешкоді кому-, чому-небудь; перешкодити. [Бурлака:] Ти думаєш, що так собі пройде? Ні, я тобі кісткою в горлі стану, подавишся! (К.-Карий, 1,1960, 75); — Тарасе Овсійовичу, а що мені казати, — тоном скривдженої людини озвався Корж. — Коли вже вам Давид Онопрійович став поперек горла, то що ж я маю робити? (Добр., Тече річка.., 1961, 52); На все го́рло — дуже голосно. Сей вид видався Целі таким комічним, що засміялася на все горло (Фр., II, 1950, 300); Наступа́ти (наступи́ти) на го́рло див. наступа́ти; По го́рло: а) в ріст людини; до горла. По горло в осінній холодній воді Убрід перейшли ми Лубанські болота (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 368); б) дуже багато. У Дмитра було справ, як говориться, по горло — то укрупнення, то сівба, то електростанція, а це вже й ремонт тракторів починається (Збан., Переджнив’я, 1960, 412).

2. Верхня звужена частина посуду. Глиняні посудини дунайської культури мають форму чашок, кубків і невеликих плоскодонних глечиків з більш або менш круглим корпусом і високим горлом (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 132.