ВІЙСЬКО́ВИЙ, а, е. 1. Стос. до війська. За Россю почувся військовий оркестр (Н.-Лев., III, 1956, 133); Пройшов військовий поїзд і не спинився (Сміл., Сашко, 1957, 88); // Прийнятий, установлений у війську, в армії. Військове правило велить йому [дозорцеві] в разі опору навіть.. [зброю] вживати (Фр., II, 1950, 353); — Сьогодні ви спочивайте, — посміхнувся знову Щорс, — а завтра підемо марширувати за всіма правилами військової дисципліни (Довж., I, 1958, 137).

∆ Військо́вий о́круг див. о́круг.

2. Стос. до військовослужбовця. Військовий обов’язок; // Власт. військовослужбовцеві. Ось він [полковник] поздоровляє Надю, таким певним голосом, з таким штучним військовим поклоном (Л. Укр., III, 1952, 485); Горілий мав високий зріст і струнку, військову виправку (Десняк, I, 1955, 350).

3. у знач. ім. військо́ве, вого, с. Одяг і спорядження військовослужбовця. Вони повернулися разом з Валюшкою — обоє вже у військовому (Ю. Янов., І, 1958, 282).

4. у знач. ім. військо́вий, вого, ч. Те саме, що військовослужбо́вець. Було велике товариство: 6 чи 7 старих паній.., військовий з генерального штабу (Коцюб., III, 1956, 153); Поруч з генералом стояв ще якийсь військовий у довгій бурці (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 670.