ВІДСИ́ПАТИ див. відсипа́ти.

ВІДСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. відси́плють; док., перех. 1. Надбираючи, сипати частину чогось у посудину, мішок і т. ін. (про сипкі та дрібні тіла). Черниця.. пшона одміряє у глечик, одсипає муки в миску (Вовчок, І, 1955, 253); Павло знімає зі спини чувал, несе до засіки, половину відсипає (Тют., Вир, 1964, 368); — Ось я зараз.. одсиплю в припіл оброку коням (Н.-Лев., І, 1956, 582); Я щедро відсипав їй горіхів (Чаб., Катюша, 1960, 47).

2. Надбирати частину рідкої страви в іншу посудину. Відсипала борщу в глечик (Сл. Гр.); // розм. Відливати рідину куди-небудь. Я, не вагаючись, мерщій одсипав у невеличкі пляшечки і м’ятних, і гофманських капель (Мирний, IV, 1955, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 637.