ВІДПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех. 1. Дозволяти кому-небудь піти, залишити когось або щось. Жінок своїх що не держали В руках, а волю їм дали, По весіллях їх одпускали.. Такі сиділи всі в шапках, І з превеликими рогами (Котл., І, 1952, 136); І кроку від себе не відпускає, все просить співати (Вовчок, 1, 1955, 281); Ранком вивели їх [некрутів] з казарми на двір.. Попорядкувавши, одпустили їх передихнути, бо завтра вже на учення (Мирний, II, 1954, 121); Як шукала вона останні десять днів, відколи відпустили бійців із полку, Семена в місті (Сміл., Зустрічі, 1936, 122).
2. Давати комусь волю, звільняти з-під варти. Левка одпустили, щоб куди хотів ішов собі (Кв.-Осн., II, 1956, 297); Старого Мотузку відпустили зразу ж. А решту всіх вивели на вулицю.. їх одразу ж оточили міліціонери (Головко, II, 1957, 161); // іст. Звільняти від кріпацтва. Петра на волю одпустили. Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали (ІІІевч., II, 1953, 222); Так пані вже каже: — Хочу три рублі, та, може, й за три ще не одпущу (Вовчок, I, 1955, 36).
◊ Відпуска́ти (відпусти́ти) з ми́ром див. мир 1.
3. Переставати тримати, стискати що-небудь; випускати з рук. Таня все не випускає його руки (Гончар, Людина.., 1960, 9); * Образно. Кліщі, що стиснули серце, відпустили, і я отямився (Досв., Вибр., 1959, 70).
4. Робити щось менш натягнутим, прикрученим; послаблювати. При користуванні компасом запобіжник відпускають, і стрілка починав вільно обертатися (Фіз. геогр., 5, 1956, 10); Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Мирний, I, 1954, 282); Андрій, Михайло та Микола Васильович ладнались пливти через річку маленьким човником, щоб на тому березі одпустити трос (Трубл., І, 1955, 111).
5. перев. безос., перен., розм. Слабнути, зменшуватися (про біль, хворобу). Сильно дуже хворіли Дилди. Одпускало їх тільки тоді, коли треба було до міста їхати, — чи там яєчка везти, чи масло (Вишня, 1, 1956, 352); Ніби трохи мене відпустило… Чи не повернуть додому? (Вовчок, VI, 1956, 293); Вони чули, що коли схопить ногу чи руку судорога, то треба вколотися шпилькою, і судорога відпустить (Автом., В. Кошик, 1954, 164); // Зм’якшуватися, тепліти (про погоду). То примерзне, то знову відпустить (Чорн., Визвол. земля, 1950, 205).
6. Видавати, продавати що-небудь. Воду відпускати населенню тільки через дворові крани (Кучер, Чорноморці, 1956, 154); — Кому треба на насіння, .. попросимо, щоб з гамазії [комори] відпустили (Кв.-Осн., II, 1956, 127); // Виділяти певну суму грошей на якісь потреби; асигнувати. Тяжко було працювати учителеві в глухі царські часи, коли Міністерство освіти дуже й дуже мало відпускало коштів на книжки та на карти (Тич., III, 1957, 131); Сто тисяч одпустило Міністерство освіти [на будівництво десятирічки] (Панч, В дорозі, 1959, 150).
7. Відрощувати бороду, вуса тощо. Захар, хоч був молодий, одпускав собі вуса (Григ., Вибр., 1959, 149); — Відпустив я собі чуприну до бороди, а бороду мало не до колін (Стельмах, Правда.., 1961, 229).
8. тільки док., розм. Сказати що-небудь дотепне або недоречне. Петя взагалі уміє відпустить словечко, уміє зуби заговорювати (Ряб., Жайворонки, 1957, 187).
9. церк. Прощати (гріхи). Перед великоднем люди говіли, отець Сидір сповідав і відпускав гріхи (Донч., III, 1956, 93); [Сестра Мархва:] Прости нам і одпусти прегрішення наші! (Мирний, V, 1955, 110).
10. мет. Обробляти сталь або вироби з неї термічним способом для зменшення їх крихкості. Щоб надати інструменту, який виготовляють з швидкорізальної сталі, високої твердості та стійкості проти спрацювання, його гартують у маслі або селітрі і багатократно відпускають при високій температурі (Різальні інстр., 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 625.