ВИ́СІ́ТИ, ви́шу́, ви́си́ш, недок. 1. Не маючи опори знизу, триматися на чому-небудь або бути прикріпленим до чогось, зачепленим за щось. Над столом висить газова лампа (Вовчок, І, 1955, 373); А груші висіли, як горнята, та жовті, як віск! (Н.-Лев., II, 1956, 378); Дві здорові сльозини ще не встигли впасти на землю й висіли на широкому веселому виду (Коцюб., І, 1955, 460); Через одне плече в нього висіла сумка (Трубл., Мандр., 1938, 104); В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком, на вікнах висіли марлеві занавіски (Тют., Вир, 1964, 37); // Спадаючи вниз, звисати (про волосся). Чорні довгі вуса висіли, як дві гадюки (Н.-Лев., II, 1956, 252); // Безвладно звисати. Зняли слабого на руки і понесли.. Ноги висіли в нього безвладно, як перебиті (Коцюб., II, 1955, 130); Ліва рука, закутана в бинти, висіла на перев’язі (Руд., Остання шабля, 1959, 202); // Обвисаючи, незграбно облягати кого-небудь (про одяг). Заяложене дране убрання мішком висіло кругом колись високого стрункого стану [Марини] (Мирний, III, 1954, 227); // розм. Схопившись руками за що-небудь, триматися, держатися на чомусь. Войовничі, бойові, радісні добровольці купами висять на сходах, юрмляться по тамбурах, хрипнуть від пісень угорі, на дахах вагонів (Гончар, II, 1959, 303).
◊ Ви́сі́ти на волоси́ні див. волоси́на; Ви́сі́ти на ни́точці див. ни́точка; Ви́сі́ти на телефо́ні — дуже довго дзвонити або розмовляти по телефону.
2. Не маючи опори знизу, бути причепленим, прикріпленим до вертикальної поверхні чого-небудь. Окрім картин, на стіні висить зброя, пістолі, ножі і т. ін. (Л. Укр., II, 1951, 5); На стінах висіли перші воєнні плакати (Кучер, Чорноморці, 1956, 65).
3. над ким-чим. Видаватися, виступати якоюсь частиною наперед; нависати. Над самою водою висіла тут величезна скала (Фр., III, 1950, 10); // перен. Загрожувати, здаватися неминучим. Проте небезпека бути викритим через отой вірш "дамокловим мечем" висіла над ним (Головко, II, 1957, 376); За них [комуністів] голосували .. люди, над якими висіла недоля (Чендей, Вітер.., 1958, 112).
◊ Ви́сі́ти на но́сі — бути дуже близьким щодо часу здійснення. Хто гірший боягуз, той балакав про екзамен, що висів на носі (Свидн., Люборацькі, 1955, 150).
4. Триматися в повітрі майже без руху. Борошняний пил висів у повітрі, а стіни [млина], банти і постав були обсипані ним, як снігом (Коцюб., І, 1955, 353); В долині блимали вогники, рвалися постріли і кричали люди. Над ними висів молочний туман, змішаний з димом (Панч, В дорозі, 1959, 94).
5. Бути або здаватися нерухомими при повільному польоті (про птахів, літальні апарати і т. ін.) або русі по небу (про небесні світила і т. ін.). Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем (Коцюб., II, 1955, 231); В небі висів чистий, повновидий місяць (Кучер, Чорноморці, 1956, 111); Гроза була вже зовсім близько. Уже над садом висіла свинцева хмара (Головко, І, 1957, 428); // Безперервно, протягом довгого часу літати, кружляти над чим-небудь. В ясному повітрі над Будапештом з ранку до ночі висіла наша авіація (Гончар, І, 1954, 217).
◊ Ви́сі́ти у пові́трі (між не́бом і земле́ю) — бути у невизначеному, непевному становищі. Але ж він ["Рай і поступ"], певне, вийде в світ, бо хоч Ваш видавець і висить у повітрі, та не буде ж він вічно висіти (Л. Укр., V, 1956, 138); Минув ще один місяць, а я все ще вишу між небом і землею. І туди мене тягне, і тут порвати не сила (Вільде, Винен.., 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 485.