ВИ́НОСИТИСЯ див. вино́шуватися.

ВИНО́СИТИСЯ, о́шуся, о́сишся; наказ, сп. вино́сься; недок., ВИ́НЕСТИСЯ, суся, сешся; мин. ч. ви́нісся, неслась, лось; док. 1. Швидко вибігати, виїжджати, вилітати звідки-небудь або кудись. Тихцем [Яць] винісся з хати (Фр., II, 1950, 212); Вхопила [Мадлена] шмат хліба, огірок і, кинувши: "Ну, я побіжу…", винеслась із кімнати (Досв., Вибр., 1959, 22); Група вершників звернула з дороги і на скаку винеслась на круте узгір’я (Цюпа, Назустріч.., 1958, 122).

Вино́сься (вино́сьтесь), фам. — забирай[те]ся геть. [Вігіл:] Ну, виносьтесь! В кустодії вже розберуть, хто бреше. (Виганяє їх [відпущеників] стусанами) (Л. Укр., II, 1951, 519).

2. тільки недок., рідко. Виносити речі, майно з дому. Почали лаштуваться, та виноситься, та вкладатись (Н.-Лев., І, 1956, 603).

3. Виступаючи, здійматися вгору над чим-небудь; бути вищим за когось, щось. Між бідними невеличкими міщанськими хатами високо виносилась покрівля його чималої хати з білими цегляними виводами (Н.-Лев., І, 1956, 172); Худий і високий, Друзь принаймні на голову виносився над Женею (Шовк., Людина.., 1962, 16).

4. перен. Хизуватися чим-небудь, виражати погорду, зазнаватися. А проте він [кожух] був дуже гордий і.., висячи на жердці над постіллю господаря, чванився та виносився незвичайно (Фр., III, 1950, 196); [Трохим:] Ти все правиш своє? А хіба не пам’ятаєш, як погано люде говорять про Чопоріїв? Виносяться своїм війтівством, ..людей не почитають, не шанують, кривдять (Кроп., V, 1959, 124).

5. тільки док., розм. Припинити нестися, знісши всі яйця (про свійських птахів). За літо кури винеслись, то тепер і не несуться (Сл. Гр.).

6. тільки недок. Пас. до вино́сити. Виносилися надвір картини, серед яких були дійсно високомистецькі зразки (Вільде, Сестри.., 1958, 356).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 443.