БО́ЖИЙ, а, е. Прикм. до бог. — На те воля божа, моя любко, — кажу я (Вовчок, І, 1955, 86); Він [Теокріт] казав "нема рабів божих", — єсть і повинні бути люди, вільні "тілом і духом" (Л. Укр., III, 1952, 728).

Бо́жий світ, нар.-поет., заст. — світ. — Один розкошує, другий сльози ковтає… Де ж та правда в світі божому? (Коцюб., І, 1955, 110); Слу́жба бо́жа, заст. — церковна відправа. — Мати його. богомільна жінка, ніколи не пропустить служби божої… (Коцюб., І, 1955, 322).

◊ Бий його́ си́ла бо́жа! див. би́ти; Святи́й та бо́жий, ірон. — удавано, лицемірно тихий і добрий. — Стрічаю я Солов’їху; йде вона в церкви — така свята та божа (Н.-Лев., II, 1956, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 211.