Дiєвi особи:

МИКИТА IВАНОВИЧ СЛIПЧЕНКО
ГЛИКЕРIЯ ХВЕДОРОВНА, його жiнка
СОФIЯ
ХРИСТЯ
їхнi дiти
МАРКО
ТИХОН
АРСЕН
ПАНАС АНТОНОВИЧ, чоловiк Христини
СЄМЯННIКОВ
ГРIНБЕРГ
Лiдери большевикiв
МИКОЛА ПЕТРОВИЧ ВIЛЯНКЕВИЧ
СIНIЦИН
ПОДКОПАЄВ
большевики
СОРОКIН
Красногвардейцi, селяне, робiтники.

Дiється в одному з великих провiнцiяльних мiст на Українi в початку 1918 року.

ДIЯ ПЕРША

Велика кiмната. Вона одночасно служить i за їдальню, i за робiтню, кабiнет i вiтальню. Лiворуч вiд глядача ближче до рампи теслярський варстат. Тут же дошки, стру-менти теслярськi; над варстатом до стiни поприбиванi полицi з пофарбованого дерева. Бiля варстату стоїть невеличка шафа для книжок, яку допiру роблять.

Далi по лiвiй стiнi полицi з книжками. Мiж варстатом i полицями з книжками дверi в другi кiмнати. В заднiй стiнi велике iталiйське вiкно. Крiзь його видно будинки мiста. Бiля вiкна злiва стоїть стiл до писання, фотель. Справа буфет. В стiнi, що праворуч, другi дверi до сiней. Попiд сею стiною стоїть широка турецька канапа. Над нею старовинний український килим i портрет Шевченка у великому рушнику. Посеред кiмнати стiл, покритий бiлою вишиваною скатiркою.

Скрiзь на стiнах портрети українських письменникiв, так само прибраних рушниками.

У п’єсi в основному зберiгається авторська орфографiя.

ПАНАС. (Рокiв 30, з голеною бородою, бiлявий, в очах переважно юмористичний вираз. На йому сорочка з сiрого товстого полотна, на шиї зав’язана червоною вузенькою стьожкою; рукава закачанi. Пiдперезаний темно-синiм поясом. Чорнi неширокi штани в чоботи. Вiн дивиться у дзеркало, розглядаючи себе зо всiх бокiв. Коли в сусiднiй хатi чується голос, вiн хутко одходить од дзеркала, бере рубанок i стругає.)

ХРИСТЯ. (Рокiв 24-х, бiлява, з м’якими рисами лиця, одягнена в бiлу блюзку й синю модну спiдницю, на спинi двi коси. Хутко входить i шукає по хатi, поглядаючи скоса на Панаса.) Та де ж вона? Оце, їй-Богу! Ну, нема ж, та й годi! Паню, ти не бачив татової шапки?

ПАНАС. Бачив. На трапку лежить. (Не перестає стругати.)

ХРИСТЯ. Ай, Паню! (Шукаючи, пiдходить до Панаса, м’яко, занадто щиро.) А знаєш. Паню, тобi таки без бороди далеко краще! Тепер у тебе зовсiм український тип. А тодi трошки скидався на кацапчука, це через те, що борiдка була бiлява i трошки цапина. А тепер же зовсiм такий, як чотирi роки назад.

ПАНАС. (Нiби шукає щось круг себе й заглядаючи за Христю.)

ХРИСТЯ. Що ти шукаєш?

ПАНАС. Та щось тут допiру говорено про мою борiдку. Хто то, Христю?

ХРИСТЯ. Авжеж, краще. А що я вчора казала, що гiрш, так то я так… з поганого настрою. Менi здавалось, що ти поголився ради приїзду Софiї, щоб б\ти таким, яким вона тебе знала.

ПАНАС. Ага, а тепер уже не здається?

ХРИСТЯ. Ну, Господи! Ну, розумiється, ти можеш хотiть подобатись Софiї. Що ж тут такого? Хiба це зараз же повинно значити, що ти в неї закохании? Господи Боже! Невже ти думав учора, що я iменно це думала? Паню!.. Але даю тобi слово, я зовсiм так не думаю. Ти вiриш менi? Вiриш? (8u.su.par йому в лице, ловить руку з струганком.)

ПАНАС. (Смiється.) Ах, ти хитрюга!

ХРИСТЯ. Чим? Чим? Чим же я хитрюга?

ПАНАС. Ну, дитинча, iди шукай шапку, менi треба докiнчить оцю поличку. А то як прийде Софiя, як закохаюсь у неї, то й не кiнчу вже зовсiм.

ХРИСТЯ. Ну, а хiба ж ти не радий, що вона приїжджає? Ну, скажи по правдi. Трошки все ж таки хвилюєшся, га?

ПАНАС. Нi, менi дуже сумно. I страшно: а що знаєш, як повернеться стара любов? Га? Що ж ми тодi робитимем, мала моя, га? Стара любов, брат, цупка, живуча. От морока буде!

ХРИСТЯ. (Несподiвано гiрко.) На що їй повертаться, коли ти її й тепер любиш i не переставав усi цi чотирi роки любить.

ПАНАС. (Смiючись.) От-так маєш!

ХРИСТЯ. Ах Господи, i чого б я приставлявся. I зо мною ти женився тiльки на злiсть їй, i бороду поголив тiльки для неї, i.стоїш тут з рубанком для неї. Ах, нещасний поет, мусить теслярством зароблять на хлiб. Бiдний талант, загинув через сiм’ю. А Софiя, як же, вiдома артистка росiйської iмператорської сцени, вона зрозумiє…

ПАНАС. (З посмiшкою пильно дивлячись на неї.) Дитинча, навiщо ти собi кiгтоньки в серце запускаєш? Га? Навiщо дряпаєш? Нiкому з того абсолютно нiякої користи немає. Повiр ти менi.

ХРИСТЯ. (Плаче.)

ПАНАС. Так… Додряпалась.

ХРИСТЯ. Ти нiк…коли м.-.мене не любив… Тiльки її… I тепер…

ПАНАС. Ну, скажiть на милость, що значить одна маленька, паршивенька, цапина борiдка. В руки взять нема чого, а як зголив, так якi сльози через неї. Нi, дитинча, годi, я заведу через мiсяць тобi таку, що всi кацапи будуть ахкать. Ой, побачиш… На виставку в Рязань пошлю її. (Обнiма й злегенька милує.)

ХРИСТЯ. (Плаче й смiється.) Я поганка. Паню! Ти не сердься на мене, але менi так болiло ввесь час, так болiло. А тепер, знаєш, легче. Як сказала, так i легче.