СЛIПЧЕНКО. Буває, дочко, що й старi розуму навчаються. Вiк живи, вiк учись. А дурнем помреш.
ХРИСТЯ. О, тато тепер таким українцем став, що й нас за пояс заткне.
СОФIЯ. Браво!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну, а як же Микола Петрович там, доню? Чого ж вiн з тобою не приїхав?
СОФIЯ. (Весело.) А навiщо вiн тут здався, кацап?
СЛIПЧЕНКО. Iменно, так! Оце, видно, справжня українка!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну, де ж таки. Хоч i бiдний, i кацап собi, а таки ж твiй чоловiк рiдний.
СОФIЯ. Еге, мамуню, уже годi. Уже я не "гаспажа Падпругiна", а просто собi Софiя Слiпченко.
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. О! Як же це так?
СОФIЯ. Розвелась. Подала заяву в "Совєт рабочих депутатов", приклала марку за сiмдесят копiйок, i кiнець. Вiн менi не чоловiк, а я йому не жiнка. От як тепер, мамцю. (Всi враженi.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Оце Господи! Та чого ж так, дитино? Що ж, ви догано жили мiж собою? Обижав тебе? Чи як?
СОФIЯ. Е, мамо, довго говорить, а мало слухать. Колись розкажу. А тепер я б все ж таки вмилася.
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та зараз, зараз. Ото справдi! Та ходiм, ходiм! Христю, ти б помогла!
СОФIЯ. Тiльки от що. Тут до мене зараз має прийти один чоловiк. Я йому з вокзалу телефонувала. Дуже важна справа. Доручення з Петрограда. Так де менi його прийняти?
СЛIПЧЕНКО. У нас, дочко, оця хата за все. Ти ж сама знаєш. Пролетарi!…
СОФIЯ. I чудесно… (Дзвiнок.) О, це нiби якраз хтось дзвонить? Арсене, ану, подивись. Як до мене, то веди сюди. А вас усiх я вже попрохаю… (З посмiшкою показує рукою на дверi.)
АРСЕН. (Швидко виходить.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та, може б, умилася все ж таки?
СОФIЯ. Нi, як вiн, то вже потiм. Це хвилин п’ять, не бiльше. Одчеплюсь та й буду вже вiльна.
АРСЕН. (Входячи.) До тебе, Софiє.
СОФIЯ. Ага… То проси, будь ласка.
Всi виходять налiво. Арсен направо.
Входять Грiнберг i Сємяннiков. Грiнберг в салдацькiй одежi, голений, кучерявий, лiт 28. Тримається вiльно. Самовпевнено, трошки гаркавить. Старається буть англiйцем. Сємяннiков — в косоворотцi й пiджаку, з борiдкою, незграбний, трохи згорблений, вигляд суто iнтелiгентський.
СОФIЯ. Доброго здоров’я. (До Грiнберга.) Вибачайте: ви хто? Товариш Грiнберг?
ГРIНБЕРГ. Да, я Грiнберг.
СОФIЯ. Дуже приємно. А ви, товаришу?
СЄМЯННIКОВ. Моя фамiлiя — Сємяннiков.
СОФIЯ. Чула й про вас. Сiдайте, будь ласка. Сподiваюсь, ви балакаєте по-українськи? Попереджаю: я нi слова по-руськи не скажу. Я тiльки що приїхала i так скучила за своєю мовою, що…
ГРIНБЕРГ. К сожалению, товарищ Семянников не говорит по-украински…
СОФIЯ. Але ж ви балакаєте? Товариш Сергiєнко казав менi у Петроградi, що ви чудесно говорите по-українськи.
ГРIНБЕРГ. Да, я изъясняюсь свободно. Я, можно сказать, влюблен в этот прекрасный, богатый язык. Коли ви не дуже будете смiятися з мене за мою вимову, то я з великою приємнiстю. Я ж сам українець, родився й вирiс на Українi.
СЄМЯННIКОВ. А меня уж вы того… уж извините, я понимать то немножко понимаю, а говорить… (Розводить руками й посмiхається.)
СОФIЯ. (Весело.) Ну аби розумiли. А хутко й говорить будете. Ну, так от, товаришi, я… (Озирається й говорить тихiще.) Я маю доручення з Петрограда. Там дивуються, що у вас тут так мляво посувається справа.
СЄМЯННIКОВ. Извините. Я не совсем понял. Что значит "мляво"?
ГРIНБЕРГ. Медленно, вяло.
СЄМЯННIКОВ. Что же именно вяло? (До Софiї.) Вы меня простите.
СОФIЯ. (Смiючись.) О, будь ласка.
ГРIНБЕРГ. Почему вяло идетъ дело.
СЕМЯННIКОВ. Ах, вот что! Да. да…
ГРIНБЕРГ. Нiчого дивного, товаришко, немає. Ми не маємо вказiвок, не маємо грошей. Ми готовi кожну хвилину призначить виступ i не рiшаємось.
СОФIЯ. А сил є досить?
ГРIНБЕРГ. Все робiтництво i ввесь гарнiзон у наших руках. За Центральну Раду тiльки зброд рiжний, хулiгани та найманi групки вiльного козацтва. Нiкчемнi банди.
СОФIЯ. (Виймає з торбинки пакети i листи.) Тут грошi. Поки що тiльки п’ятдесят тисяч. Потiм буде бiльше. (Подає.) А це лист вам. (Дає Грiнберговi пакет i листи.)
ГРIНБЕРГ. Ага… Дякую… (Чита листа.)
СОФIЯ. (Тим часом до Сємяннiкова.) А ви давно вже на Вкраїнi?
СЄМЯННIКОВ. Месяцев шесть, семь…
СОФIЯ. Що ж вам подобається тут?
СЕМЯННIКОВ. Как?
СОФIЯ. (Смiючись.) Нравится вам здесь?
ГРIНБЕРГ. (Раптом.) Великолепно! Вотъ этого мы только и ждали. (Семяннiкову.) Прекрасно! Сегодня можно выступать.
СЕМЯННIКОВ. (Радiсно.) Неужели?! (Простяга руку до листа.) Ану покажите.
ГРIНБЕРГ. (Немов не помiтивши його руху, хова лист в кишеню.) Сегодня ночью выступаем. О, теперь мы покажем этим наемным бандам разбойников. (Софiї.) Спасибо вам, товарищ. Дякую дуже-дуже. Ви зробили нам величезну послугу.
СОФIЯ. Дуже рада.
ГРIНБЕРГ. Ну, тепер можна йти? Я гадаю, що ми ще побачимось. Ви мою адресу знаєте. Дозвольте вам ще раз подякувать i побажать всього найкращого. (Стискує руку.) Вибачайте, ще одно маленьке запитання. Але чисто особистого характеру… Ви, здається, артистка Петроградського державного театру?