І́НІЙ, і́нею, ч. Тонкий шар кристалів льоду, що утворюється осіданням водяної пари з повітря на охолоджені предмети; паморозь, наморозь. З чорної дірки [вікна] виходила сиза пара, осідаючи на віконниці інеєм (Мирний, IV, 1955, 193); Мороз береться, мабуть, дужче, бо вбрались в іній дерева (Забіла, У.. світ, 1960, 27); // перен. Про сивину. — Дарма що ото голова інеєм взялась,— додала Корніїха,— а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти (Гончар, Тронка, 1963, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 29.