ІНТЕРНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до інтернува́ти. Хуан К. з Барселони, каменяр. Брав участь у боях у Мадріді. Був інтернований у Франції… (Довж., III, 1960, 416); // у знач. ім. інтерно́ваний, ного, ч. Про людину, що була затримана в якійсь країні до закінчення війни й перебуває в умовах обмеженої свободи. В Галичині жило багато людей, які воювали з французами, іноді довгі роки перебували у Франції як інтерновані (Фр., XVI, 1955, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 39.