ІНДИФЕРЕ́НТНИЙ, а, е, книжн.

1. Який не виявляє до кого-, чого-небудь зацікавлення; байдужий. Актори, підкорені впливові режисера, ставали індиферентними, не росли як творчі одиниці (Минуле укр. театру, 1953, 176); [Бобочка:] Я вам родич і на правах родича не можу залишатися індиферентним (Собки, П’єси, 1958, 338).

2. Який не діє. Єсть і така думка в лікарів, що той спосіб просто індиферентний (Л. Укр., V, 1956, 408); На здорову людину вода температури 34-35° не діє, така вода індиферентна (Заг. догляд за хворими, 1957, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 26.