ІЗГО́Й, я, ч. У Київській Русі — людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв’язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін. Значну групу феодально залежного населення [Київської Русі] становили також ізгої — люди, які не мали засобів виробництва для ведення власного господарства (Іст. УРСР, І, 1953, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 13.