Я́ЩІРКА, и, ж., зоол. Невеликий плазун з видовженим тілом, покритим дрібною роговою лускою, і з довгим хвостом. Ящірки раз у раз перетинали нашу дорогу (Коцюб., II, 1955, 290); Попеляста ящірка хутко й нечутно вислизнула з-під каменя (Донч., II, 1956, 287); Ящірки перелякано кидалися з-під ніг і гинули під кінськими копитами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 183); *Образно. [Сестра Серахвима (сама собі):] У-у! ящірка! Он уже зморшки під очима складаються, а вона ще кожному зіки [зіньки] витріщає (Мирний, V, 1955, 103); Козаков поповз між камінням, ледве помітний, сіро-зелений, як степова ящірка (Гончар, III, 1959, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 662.