ЯСЕ́ННИЙ1, а, е. Прикм. до я́сна; // Який утворюється притисканням кінчика язика до ясен (про звуки).
ЯСЕ́ННИЙ2, а, е, діал. Ясний.— Серед тої погані і тьми одна лиш згадка, світло мов ясенне, сіяє — пам’ять тої сторони підгірської, і споминки про нього, про Яця-коваля (Фр., XIII, 1954, 57).
◊ Грім би тебе́ (його́, її́, їх і т. ін.) лу́снув ясе́нний — те саме, що Грім би тебе́ (його-, її́, їх) вда́рив (див. грім).
Пан комендант кидає трубку, витирає піт з лоба і кляне в голос: — А грім би вас луснув ясенний! (Козл., Сонце.., 1957, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 652.