ЯСЕНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч.

1. бот. (Dictamnus L.). Багаторічна трав’яниста ефіроносна рослина родини рутових з дрібнопірчастими листками. В лісах Кавказу, Криму та по деяких байраках України росте своєрідна рослина — ясенець — з досить великими білувато-рожевими квітами та ясенеподібними листками (Наука, 5, 1960, 38).

2. діал. Золототисячник. Росте золототисячник по всій Україні, на Північному Кавказі, в Литві, Середній Азії та в центральній смузі РРФСР. У народі називають його середушником, ясенцем, а також центурією (Знання.., 4, 1974, 29).

ЯСЕНЕ́ЦЬ², нця́, ч. Зменш.-пестл. до я́сен. І кувать зозуля стала з гілки древа-ясенця (Тич., II, 1957, 314).

ЯСЕНЕ́ЦЬ³, нця́ і нцю́, ч., розм. Перший тоненький льодок на річці, ставку і т. ін. Довше дивилася на себе [Христина]: і коли припадала до джерельця пити воду, і коли зупинялася на першому льодку-ясенцю (Стельмах, І, 1962, 154); У лісі коні пішли хутчіш… Лід-ясенець, напнутий на калюжах, дзвінко ломився (Гуц., Скупана.., 1965, 107); Леонід Трохимович усе порався біля верстата. Припасовуючи заготовку майбутньої деталі, поглядав на прозорий ясенець віконної шибки, до якої припадали у веселому танку пелюстки-сніжинки (Веч. Київ, 12.I 1971, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 652.