ЯЛИ́НА, и, ж.

1. Високе хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Увійшли вони в лісний край. Перед ними й за ними стояли страшні бори сосни, ялини та осичини (Мирний, І, 1949, 219); Величні гори навколо поросли стрункими ялинами, дикими яблунями й грушами, горіхами, фісташками і непрохідними хащами малини, ожини, смородини, порічок та терну (Тулуб, В степу.., 1964, 116); Висота ялини є Карпатському заповіднику досягає 50 метрів. Крона ялини густа, конусоподібна (По заповідних місцях.., 1960, 53); *У порівн. Ярина, Мов тая ялина При долині, похилилась… (Шевч., II, 1963, 336); Заніміла [дівчина], стала, як ялина, В сутінках вечірнього вікна (Шер., Дорога.., 1957, 101); // збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.

2. збірн. Ялиновий ліс, гай. Пастух дрімав у холодку в ялині (Фр., XIII, 1954, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 642.