ЯВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЯВИ́ТИСЯ, явлю́ся, я́вишся; мн. я́вляться; док.

1. Те саме, що з’явля́тися. Пані.. лежить недужа і до гостей не являлась (Фр., II, 1950, 375); Всі Тимкові товариші були на роботі, так що до нього ніхто не приходив. Один Павло являвся кожного вечора (Тют., Вир, 1964, 123); Доки він порався біля човна, явилось ще троє несподіваних пасажирів (Гончар, Південь, 1951, 34); Аж ось на другий день явився у село і Денис (Кв.-Осн., II, 1956, 417); Сніг лежав на дахах, на гіллях дерев, на огорожах. Чистою, незайманою явилась природа перед людьми (Хижняк, Тамара, 1959, 37); Кривавий місяць вирина за гаєм, На хвильку поза срібну хмарку щез І знов явився (Фр., X, 1954, 193); День за днем ішов він. А вид чудовий райських стін усе Йому являвся хоч на хвилю-другу (Фр-, X, 1954, 374); Рівенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Хотк., І, 1966, 42); Вже й хлопчик в неї явився… (Кв.-Осн., II, 1956, 454).

2. тільки 3 ос., рідко. Уживається як зв’язка в складеному присудку. Франко явився новатором у галицькій літературі (Коцюб., III, 1956, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 621.