ЯБЛУНЕ́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до я́блуня. Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій (Довж., І, 1958, 65); Яблуневе гілля, метляючись, чіплялося за дах (Шиян, Переможці, 1950, 69); Білий яблуневий цвіт укрив сад, нічого не видно (Десняк, І, 1955, 313); // Який виділяють плоди та цвіт яблунь (про запах). — Із Сочі вже? Так скоро? — П’яти днів не добув. Умовив-таки лікарів, що яблуневий дух корисніший для мого організму за морське повітря (Головко, І, 1957, 492); Теплі яблуневі пахощі хвилями з двох боків ллються на дорогу (Стельмах, На .. землі, 1949, 175); // Який складається з яблунь, має багато яблунь. Хати.. тонуть у грушевих та яблуневих садках (Фр., VIII, 1952, 8); Щовесни білим-біло закипають тут вишневі й яблуневі сади (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 212); Виходжу в ніч і в листопад, І вже мені осінні хмари Шумлять, мов яблуневий сад (Мал., Звенигора, 1959, 41); // Зробл. з деревини яблуні. Яблуневе топорище.

2. у знач. ім. яблуне́ві, вих, мн. Назва групи рослин родини розових, до яких належать яблуня, груша, айва і т. ін.

3. Уживається як складова частина деяких зоологічних назв, термінів. Яблунева, грушева та сливова плодожерки завдають великої шкоди садівництву (Хлібороб Укр., 5, 1966, 31); Яблуневий квіткогриз; Яблунева міль.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 619.