ЮНА́ЦТВО, а, с.

1. Молодий вік; період життя, коли людина буває юною; юність. Юнацтво моє проходило щасливо, і мені здавалося, що ніяких труднощів на моєму життьовому шляху не буде (Ю. Янов., II, 1954, 17); Тільки очі я закрию, Дні юнацтва я згадаю (Нагн., Слово.., 1954, 72).

2. збірн. Молоді люди обох статей; юнаки. З різних кінців, з різних сторін назліталося юнацтво набиратися розуму, слухати правди-слова… (Мирний, І, 1954, 347).

3. перен. Сміливість, хоробрість, завзяття; молодецтво. — Покиньте ж се дурне юнацтво І розійдіться по домах (Котл., І, 1952, 185); — А добрий юнак, о, добрий! Один хіба Кирило Тур йому в юнацтві рівня (П. Куліш, Вибр., 1969, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 613.