ЩІМКИ́Й, а́, е́. Який завдає щему, щемить. Вулиці були повні щімкої тривоги (Тудор, Народження, 1941, 116); Щімка порожнеча заливала його груди, хотілося справді таки скочити на коня й погнати в світи, щоб тільки вітер свистів у вухах (Гуц,., З горіха.., 1967, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 592.