ЩІЛЬ, і, ж., заст., рідко. Те саме, що щі́ли́на 1. Від сонця одлисок крізь щіль Згори проблимує, й відтіль Мені виспівує вона, Моя пташиночка ясна, Моя утішниця в журбі (Граб., І, 1959, 406); Перемога! Вікон маскувати вже не треба, Не ховатись в щіль, коли тривога… (Нех., Ми живемо.., 1960, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 590.