ЩУ́ПАЛЬЦІ, ів, ЩУ́ПАЛЬЦЯ, лець, мн. (одн. щу́пальце, я, с.). Рухомі вирости на тілі червів, молюсків, членистоногих і деяких інших тварин, що є органами чуттів, захоплювання їжі, а іноді й дихання. Огидливий восьминіг ворушив своїми змієподібними щупальцями, підстерігаючи здобич (Донч., IV, 1957, 384); Давно відомо, що восьминоги виявляють неабиякий хист під час спорудження своїх жител. За будівельний матеріал їм править каміння, яке вони збирають на дні моря і за допомогою щупальців переносять навіть на деякі відстані (Наука.., 2, 1973, 33); Гідри схожі на невеликі, близько 1,5 см, сірі, буруваті або зеленуваті стеблинки з віночком тонких, як павутинки, щупалець (Зоол., 1957, 14); *Образно. Двері лишились прочинені. У розпростертих щупальцях світла, напроти дверей,— стіл (Мушк., Серце.., 1962, 274); *У порівн. Ніде нікого. Тільки — я та вода, та слизький кушир, що немов щупальцями обмацує моє тіло (Ткач, Жди.., 1959. 86); Наче щупальця потворного спрута, кинулися вони [татари] в різні сторони, налітаючи на безборонні хутори й села (Тулуб, Людолови, І, 1957, 137); // перен. Те, що проникає кудись, захоплюючи що-небудь. Американські монополії, немов гігантський спрут, протягли свої хижі щупальця у багато країн світу (Ком. Укр., 11, 1966, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 610.