ЩОМИ́ТЬ, присл. Те саме, що щоми́ті. Юрба на площі зростала щомить, звідусіль бігли жінки й діти (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 355); — Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? (Забіла, Промені, 1951, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 605.