ЩОДА́ЛІ, присл.

1. З бігом часу; дедалі. Щодалі все більше людей прибувало. Виходили з кожної хати (Л. Укр., І, 1951, 345); Життя стає щодалі гірше В тяжких кайданах чужини (Граб., І, 1959, 164); На сході щодалі розгорялося, наче за горою хтось розпалив велике багаття і воно кидало полум’я на рожеве небо (Кочура, Зол. грамота, 1960, 61); Спершу Дорошенко слухав досить байдуже, не одриваючись од роботи, зрідка весело докидаючи в Павлушину мову якесь слово чи запитання. Але щодалі — все повільніше ходив його пензель по полотну (Головко, II, 1957, 273).

2. Із збільшенням відстані; все далі, чим далі. Ліси щодалі все рідшали та рідшали (Мирний, II, 1954, 120); Степ щодалі ставав чарівнішим (Довж., І, 1958, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 602.