ЩИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка.
1. Сильно затискувати, защемляти пальцями, дзьобом і т. ін. шкіру тіла. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив (Котл., І, 1952, 238); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає,— чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! (Вовчок, І, 1955, 109); Я щипав себе лівою рукою за ногу крізь дірку в штанях, щоб не сказати батюшці чого-небудь (Мик., Кадильниця, 1959, 40); Щипала [Орися] дівчат і взагалі бісилася, не маючи сили стримати розпишнілу, розквітлу дівочу енергію (Тют., Вир, 1964, 127); Населення, коли не рахувати курей, гусака, якого я навчив щипати посесора, .. складалося іще з чотирьох осіб (Еллан, II, 1958, 32).
2. Діючи, впливаючи на що-небудь, викликати в когось відчуття болю. Три стовпи розійшлися широкими смугами до середини неба. Мороз брав, аж за пальці щипав. А Настя і не примічала того (Н.-Лев., VI, 1966, 363); Холодна роса щипала босі ноги, ранкова свіжість сиротами виступала на тілі (Ле, Ю. Кудря, 1956, 163); Сік його [яблука] аж шипів і злегка щипав язик (Донч., IV, 1957, 132); Боком пригинався [Дмитро] і вперто йшов уперед. Чув, як солоний піт щипав спину, і в обличчя, особливо в підборіддя, впивалися пронизливі пекучі голки (Стельмах, II, 1962, 383); Холодний вітер щипав за щоки, за ніс (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 463).
3. перен. Дошкуляти, завдаючи переживань, неприємностей. Загнибіда сидів і похмуро дивився на Колісника: досада щипала його за серце (Мирний, III, 1954, 93); Смуток щипає Вітю (Вас., II, 1959, 182); Треба тільки проникнути пізно ввечері в школу і по драбині вилізти на горище. Легенький холодок щипав за серце при цій думці (Донч., II, 1956, 419); // безос. Венеру.. за душу щипало, Що з флотом поступили так; Од жалю серце замирало, Що сяде син на міль, як рак (Котл.. І, 1952, 217); А пес, що втішно зветься Амуртаєм, В квартирі нашій так наївно вив, Що серце нам щипало мимоволі, Хоч і минущі ті собачі болі (Рильський, II, 1960, 281); // Те саме, що коло́ти 5. — Чоловік.. чесно поживе, добрим словом згадає…— А тепло ж буде від того доброго слова? — щипає Пацюк (Мирний, II, 1954, 176).
4. Рвати, відривати щось, захоплюючи пальцями. Ой люблю я, люблю дівчину мою, Що ходить, гуляє в вишневім саду, Щипає, зриває зелен виноград (Чуб. V, 1874, 288); Щипала [Тетяна] на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (Вас., II, 1959, 103); Максим щипав в кишені малай, простягає птиці (Стельмах, I, 1962, 238); // Відриваючи що-небудь дзьобом, губами, з’їдати; скубти. Вигін за садком зразу, високий, крутий. Тут і там по йому [ньому] коні пасуться, телята щипають травичку (Тесл., Вибр., 1950, 102); Сім років тому тут росли самі бур’яни, де здичавілі монастирські кози щипали будяки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 130); Коні, що паслися спочатку на стерні, перемандрували в улоговину, де було більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву (Тют., Вир. 1964, 289); // перен., розм. Завдавати якоїсь шкоди, втрат кому-небудь. — Що, пане сотнику, потроху щипаємо січовиків? — Виходить, ясновельможний князю, щипаємо (Ле, Наливайко, 1957, 62).
5. Захоплюючи пальцями, посмикувати що-небудь. Думала Оксана, думала; щипала той рукав у сорочки довгенько (Кв.-Осн., II, 1956, 446); Всі засміялись, а Васюта сидів поважно й щипав свого білявого вусика (Гр., II, 1963, 485); Вони [казахи] сидять, щипають себе за рідкі, наче кущики полину, борідки, розмовляють (Донч., І, 1956, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 584.