ЩЕТИ́НА, и, ж. Коротка цупка шерсть у деяких тварин. Де не візьмися, свиня і, хрюкаючи та насторочивши щетину на спині, як кинеться на дитину, за голову ухватила — тілько закавчало (Мирний, І, 1954, 52); *Образно. Огняним їжаком, сердито настовбурчивши золоту щетину, сідало за снігами сонце (Вас., II, 1959, 143); *У порівн. Дядько був станом високий, очі чорні; волосся і вус як щетина (Вовчок, І, 1955, 138); На голові в Панька волосся настовбурчилось, як щетина (Н.-Лев., І, 1956, 68); // розм. Одна тварина, худобина. Скотина третій день не напована [напоєна] .. Вівці, телята почали гинути… Ще таких два дні — і ні щетини не зостанеться у селі! (Мирний, III, 1954, 10); // Така шерсть, вживана для виготовлення щіток, пензлів і т. іи. [Xівря:] На тім тижневі щетинник.. виміняв у них щетину на голки та на гребінець (Кроп., II, 1958, 373); Полюбляючи золотий генеральський блиск, Терентій охоче вимінює їхні портрети в ганчірників то за роги, то за копита, то за щетину (Стельмах, I, 1962, 308); // Така шерсть, вживана шевцем замість голки. [Іван (сидить і латає чоботи, тихо мугиче пісню):] Чи воно темно, чи я вже зовсім осліп! Шуляю, шуляю дратвою і не попаду… Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах) (К.-Карий, I, 1960, 297); У руці проворне шило, Дратва пасмом у зубах, І щетина скаче вміло По наколених дірках (Стельмах, V, 1963— 18); // розм. Коротке цупкt волосся yа обличчі чоловіків. За ніч густа щетина виросла на його обличчі, і воно здавалося обсипане попелом (Тют., Вир, 1964, 534); Цимбалюк нахмурився, провів долонею по сірій щетині на підборідді (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 25); // перен. Щось колюче, цупке, настовбурчене, що нагадує таку шерсть. Поле засіялося грізною щетиною гострих і колючих багнетів (Кач., Вибр., 1953, 411); Увесь пагорб залито сяйвом нічного неба, і зелена щетина ялинок наче обсипана золотавим пилком (Грим., Подробиці… 1956, 63); По червонуватому достиглому гречаному лану повагом сунули комбайни, залишаючи густу щетину стерні (Автом., Щастя.., 1959, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 582.