ЩЕРБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. щербля́ть; недок., перех. Робити щербини на чому-небудь. Київ, Київ! Древній витязю в сталевому шоломі!.. Печеніги, хозари і половці щербили об тебе свої мечі (Цюпа, Україна.., 1960. 16); Коли ж на березі упав останній дуб, Жаринами сипнувши в темну воду,— На мундштуках щербили жовтий зуб Дебелі огирі уже по той бік броду (Перв., І. 1958, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 582.