Про УКРЛІТ.ORG

щастити

ЩАСТИ́ТИ, ти́ть, недок., кому.

1. безос. Ітися на щастя, на успіх кому-небудь; удаватися, везти. Килина на поле чухрає колосків збирати. Їй на те щастило: не проходило того дня, щоб вона з півклунка пшеничних колосків додому не приносила (Мирний, IV, 1955, 250); На літературному полі мені щастило (Коцюб., III, 1956, 234); — Щастить тобі, як утопленику,— засміявся він.— Орися кличе (Тют., Вир, 1964, 123); Данило озирнувся. Ольги не видко. Мабуть, пішла кудись. Не щастить йому… (Коп., Вибр., 1953, 193); // з інфін. Удаватися що-небудь зробити. Угодовці приходили до народу з облудними словами співчуття, захисту народних інтересів — і їм часто щастило збити народ з пантелику (Смолич, Мир.., 1958, 239); Одного разу син бачив його у полі, коли жита колосилися. Не кожному щастило бачити старого таким: він ішов борозною, приглядаючись до колосків, гладив їх, мов легінь кучері нареченої (Томч., Жменяки, 1964, 13).

2. з наст., розм. Робити щасливим когось, давати кому-небудь щастя. Як згадали, так зробили, Щастила їм доля, І розбили вражу силу, Як пух серед поля (Фр., XI, 1952, 266); Стали виходити місяць та зірка на небо ночами, стали щастити закоханим (Вас., II, 1959, 393).

Щасти́ тобі́ (вам і т. ін.) [до́ле, заст. бо́же]; Хай (неха́й) тобі́ (вам і т. ін.) щасти́ть [заст. бог, госпо́дь]— побажання щастя, успіху кому-небудь у житті, праці (перев. при прощанні). — Щасти тобі, сину, на твоїй путі! (Головко, II, 1957, 426); Щасти вам, товаришу командир (Гончар, III, 1959, 44); [Гусак:] Візьміть на увагу, Макаре Митрофановичу. Хвилина дуже відповідальна. Ну, щасти вам доле (Мик., І, 1957, 40); — Бувайте здорові! — Щасти боже! (Вовчок, І, 1955, 218); — Щасти тобі боже, Жайсак. Бажаю тобі, щоб Кульжан дійсно стала твоєю дружиною,— сказав Шевченко і міцно обняв юнака (Тулуб, В степу.., 1964, 242); — Щасти вам боже на все добре, на ввесь ваш вік, на ввесь рід, на ваших дітей, на ваших унуків і правнуків (Н.-Лев., III, 1956, 56); Прийми цей голос з України, Братня Польще! Хай тобі щастить Будувати, сіяти, творить (Рильський, III, 1961, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 573.

вгору