ЩА́СНИЦЯ, і, ч. і ж., розм. Те саме, що щасли́вець, щасли́виця. Та хто ж не зна, як-то слухати легкі речі безнапасного щасниці при своїй лихій годині? (Вовчок, І, 1955, 216); Як вродилась щасниця, так поправиться ї п’яниця (Укр.. присл.., 1963, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 573.