ШУ́ЛЯ́К¹, шу́ляка́, ч., розм. Те саме, що шулі́ка. Поки я такії речі Промовляв до того снігу, Стрілив хтось, і з високості Впав додолу темний шуляк (Л. Укр., IV, 1954, 166); І бачиш інколи.., як шуляк, вздрівши щось побіля санних колій, на здобич падає, шугаючи навскіс (Рильський, Поеми, 1957, 256); *У порівн. Слуги їдуть кінно округ воза. А за ним низовці, охляп на міщанських конях, женуться, як шуляки (П. Куліш, Вибр., 1969, 174).

◊ Як ш́уля́к, наліта́ти на кого — те саме, що Шулі́кою наліта́ти (див. шулі́ка). Врядник.. почав налітати на людей, як той шуляк, та скубав їх, що аж пір’я летіло… (Коцюб., І, 1955, 449).

ШУЛЯ́К², а́, ч., розм. Віл з опущеними рогами.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 560.