ШТУРХАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до штурха́н. Не вчи дитини штурханцями, а хорошими слівцями (Укр.. присл.., 1955, 383); По смерті матері вуйко віддав її на службу бавити дитину. Але Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці газдині (Кобр., Вибр., 1954, 110); Він штовхнув мене в плече. Ніж, що був у мене в руці, через цей штурханець не потрапив куди треба і вгородився просто мені в руку (Гр., Без хліба, 1958, 58).

◊ Годува́ти (погодува́ти) штурханця́ми кого; Дава́ти (да́ти і т. ін.) штурханця́ (штурханці́в) кому — те саме, що Дава́ти (да́ти і т. ін.) штовхана́ (штовхані́в) (див. штовха́н). Зоньку годували штурханцями по кутках (Л. Укр., III, 1952, 655); Хівря.. давала йому деколи злегенька штурханця, щоб не ліз у вічі (Григ., Вибр., 1959, 110); Враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному [арештантові], що той аж поточився й одскочив набік (Гр., II, 1963, 450); Жвавій Прісьці обридла така повільна їда, і вона вже крадькома від матері дала Гапці штурханців зо два (Л. Укр., III, 1952, 667).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 552.