ШТУРПА́К, а́, ч., діал.

1. Залишок зрубаної або зламаної рослини; шпичастий пеньок. Невже ці обламані штурпаки були колись садом і цвітом? (Стельмах, Правда.., 1961, 27); Боровий зашпортнувся за дріт загорожі і впав на кущ з гострими, як списи, гілочками. Впав обличчям. На колючі штурпаки правим оком (Грим., Незакінч. роман, 1962, 203).

2. перен. Дурень, бовдур. Нате вам п’ятака, прийміте мене, штурпака (Номис, 1864, № 6435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 551.