ШТУКЕ́НЦІЯ, ї, ж., розм., жарт. Те саме, що шту́ка1 4, 5.— А добра штукенція, оця машинізація,— задоволено потирав руки Когут (Цюпа, Назустріч.., 1958, 76); Протаз був або надто веселий і витворяв такі кумедні штукенції, що всі до одного лягали покотом од сміху — він знав силу різних чарівних забав, або ж він усе зітхав (Досв., Вибр., 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 548.