ШТРАФНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до штраф; // Який є штрафом. Правила витрачання штрафного капіталу, про які говориться в законі, були видані тільки в 1890 р: (Ленін, 2, 1969, 42); — Вам треба випити, Андрію,— сказала Ольга,— ви дуже відстали від нас і цілком заслужили штрафну чарку, але я вас помилую і наллю звичайного келишка (Собко, Срібний корабель, 1961, 69); //у знач. ім. штрафна́, ної, ж., жарт. Чарка або келих горілки, вина, які мусить випити той, хто спізнився. Компанія зустріла його радо: — Ура! — Нарешті!.. — Штрафну йому! — Штрафну! (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 129); // у знач. ім. штрафни́й, ного, ч. Те саме, що Штрафни́й уда́р (кидо́к). Забити гол з штрафного.
Штрафне́ очко́ — очко, яке відзначає недотримання якого-небудь правила, неточність виконання і т. ін. в спортивних змаганнях; Штрафни́й майда́нчик — частина поля (футбольного, хокейного і т. ін.) біля воріт, за порушення правил гри на якій призначається одинадпятиметровий штрафний удар (пенальті) у футболі, дванадцятиметровий у хокеї з м’ячем тощо. Коли нападаючі з військових раптом прорвалися на штрафний майданчик противника, Ігор на весь голос крикнув: — Бий! БийІ Та бий же! (Багмут, Щасл. день.., 1951, 132); Штрафни́й уда́р (кидо́к) — удар або кидок, який призначається за порушення правил спортивної гри. На полі відбувались вирішальні футбольні події, йшли останні хвилини змагання, били штрафні і вільні удари, забивали голи (Собко, Біле полум’я, 1952, 191).
2. Направлений судовим рішенням у спеціальну дисциплінарну частину (про військовослужбовця); // у знач. ім. штрафни́й, но́го, ч. Військовослужбовець, направлений у таку частину; штрафник; // Який складається з таких військовослужбовців, признач, для них. Штрафну роту, яка складалася з таких, як він, командування, дивізії кидало у небезпечні місця (Ю. Янов., Мир, 1956, 84); // у знач. ім. штрафна́, но́ї, ж. Штрафна рота. — Але ж, товаришу генерал,— зам’явся Хома…— Повалимо вас, а ви потім розсердитесь. Ні, тут штрафною пахне… (Гончар, І, 1954, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 543.