ШТОВХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. Штовхати кого-небудь. З радощів він штовхнув Матню..— Не штовхайся, тут і так бік болить..,— одмовив Матня (Мирний, І, 1949, 281); Все забув [Сопкін], одмахнувся рукою од сусіда і, штовхаючись на всі боки ліктями, з червоним радісним обличчям поперся попід стінкою до Ясочки (Вас., І, 1959, 348); — Яка це зануда штовхається? — засопів у темряві парубійко, підводячи голову (Тют., Вир, 1964, 242);// Штовхати один одного. Одна родичка обсипала їх [молодих] вівсом, пшеницею пополовині з мідними та дрібними срібними грішми. Дітвора кинулась ловити гроші, лазила по землі, хапалась, штовхалась, пхалась (Н.-Лев., III, 1956, 75); // Товпитися, тиснутися. Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався (Шевч., І, 1963, 243); На кораблі штовхалися пасажири, плакали діти (Ткач, Моряки, 1948, 42); Високий чоловік.. вирішив не штовхатися і сів на свій чемодан, чекаючи, доки пройдуть люди (Собко, Скеля.., 1961, 8); // Бути, перебувати в натовпі (перев. без особливої справи, серйозної мети). Стражник Чапля увесь час штовхався між людьми, а почувши останні слова, почав продиратися до ганку (Панч, Гарні хлопці, 1959, 30); Коли караван з’являвся в свято, Шевченко хапав олівці, ішов з фортеці на цілий день із скибкою хліба і штовхався на міняльному дворі, милуючись соковитими барвами східного одягу (Тулуб, В степу.., 1964, 180).

2. Пас. до штовха́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 540.