ШТИРХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Штрикати. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає,— чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! (Вовчок, І, 1955, 109); Був у нас один такий, що жінка й під піч кочергою було зажене, ще й туди штирхав та кричить (Барв., Опов.., 1902, 328); *У порівн. Скільки часу пролежав,— Юрій не знав. Тільки коли опритомнів і поворухнув ногою — відчув різкий біль, наче в неї хтось штирхав гострою залізякою (Кочура, Зол. грамота, 1960, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 538.