ШТИ́ВНИЙ, а, е, діал.

1. Нерухомий, твердий, негнучкий. Штивна була у нього [Тодорики] шия (Коб., II, 1956, 13); Митрополит випростував штивну руку з теплих хутер, хрестився часто й уривчасто (Загреб., Диво, 1968, 623).

2. перен. Холодний, байдужий, суворий. [Долорес:] Невже ви мешкаєте в сьому склепі? [Д. Жуан:] Як вам сказати? Я тут мав прожити сей день і ніч — мені не треба більше, та в сім дворі штивніша етикета, ніж при дворі кастільськім (Л. Укр., III, 1952, 340); Ходила [Оріховська] поміж учениці штивна, замкнута в собі, з глибшою, як звичайно, рискою на переніссі (Вільде, Б’є восьма, 1945, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 537.