ШРУБ, а, ч., діал. Шуруп. Цікавий кравець не знав механіки, і всякі.. шруби, з котрими раз у раз порався Петро Гельє, видавались йому чимсь незвичайним, дивовижним (Коцюб., III, 1956, 8); Умів він викувати і леміш, і сокиру, умів нарізати шруб, змайструвати замок (Іщук, Вербівчани, 1961, 56).

∆ Як на шру́бах хо́дить — про жваву, рухливу людину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 530.