ШПРИЦ, а, ч.

1. Хірургічний інструмент у вигляді циліндра з поршнем та порожнистою голкою, який використовується для впорскування в організм лікарських речовин, а також для відсмоктування звідти рідини. Біля ліжка стоїть медсестра Надя, розбиває ампулу, набирає ліки в шприц (Собко, П’єси, 1958, 199); Доктор Гальванеску заголив їй ліву руку й метко увіткнув під м’язи голку маленького шприца (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 89).

2. спец. Інструмент подібної будови, який використовується в техніці й промисловості. Не в ходу нині в багатьох господарствах шприци, з допомогою яких вручну заправляються машини мастилом. Тепер заправку мастилом механізовано (Рад. Укр., 5.1 1962, 4); Шприц для крему.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 527.