ШПАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Замазувати щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівель глиною. Зараз після обіду нарядилася Христя в стару одежинку, замісила глини й почала шпарувати (Мирний, III, 1954, 101); Вони заходилися шпарувати щілини й дірки в стінах будинку (Мокр., Острів.., 1961, 33); // Замазувати будь-які нерівності на поверхні чого-небудь. У весняній напрузі стояли щепи, і молода господиня, радіючи, білила їх вапном, потріскану кору шпарувала садівничим клеєм (Стельмах, II, 1962, 387); *Об-разно. Дами виймали з сумок щось подібне до згустків крові і, хизуючись перед чоловіками, немилосердно шпарували ним збляклі від поту уста (Ле, Мої листи, 1945, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 517.