ШПАРУВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. шпарува́ти. Дівчата обстругували стіни,— які з долу, які з кобилиць угорі. Одна місила посеред хати, просто на підлозі, глину з кізяком на шпарування (Головко, II, 1957, 98).

2. Глина, якою замазані щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівель. Ще й не вечір — а вже й шпарування висохло; тільки побілити… (Мирний, III, 1954, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 517.