ШПА́РОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до шпа́рка. Добуває віла запоясник, мур довбає, твердий камінь креше, пробиває шпарочку вузеньку, подає до побратима голос (Л. Укр., І, 1951, 390); У шпарочку паркана видно тоді було: в дворі машини всякі, сад, підстрижені дерева (Головко, II, 1957, 79); Під склом у великій рамці — фотографії. Хтось їх туди вставляв ще давно, мабуть: всі шпарочки між рамкою і склом пилом забиті (Дор., Не повтори.., 1968, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 517.