ШМАГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до шмагну́ти.— Озирнувся — нема нікого, тихо; от я і почав рубать: цюк раз, цюк удруге, заміривсь утрете, а мене як шмагоне щось лозиною (Стор., І, 1957, 211); Тьотя Груша шмагонула спересердя коня і порівнялась з вершниками (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 225); В словах дівчини вловив [дід Влас] той самий найпекучіший докір, котрим його допіру шмагонув і старий Ярош (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 498.