ШЛЯХЕ́ТСЬКИЙ, а, е. Стос. до шляхетства, шляхти. На гвалт Пулавського і Паца Встав шляхетськая земля, І — разом сто конфедерацій (Шевч., І, 1963, 79); Знову розливалася, шуміла річка братерської крові… Та так не раз, не два — таке життя тяглося цілі віки шляхетського панування (Мирний, І, 1949, 187); В’язання гарусу є єдиним заняттям, що личить шляхетській дівчині (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 61); На придушення повстання уряд Речі Посполитої кинув великі сили під командуванням одного з найбільш досвідчених шляхетських полководців Станіслава Жолкевського (Іст. СРСР, І, 1957, 132); // Належний шляхті, шляхтичам. Своїми руками вона [шляхта] нічого не заробляла, бо шляхетські руки здались на що інше — до гострої шаблі, до легкої послуги чи королю, чи магнату… (Мирний, І, 1949, 207); — Що ж вас найбільше турбує? Небезпека втратити свої двадцять шляхетських десятин? — вкусив Стадницький (Стельмах, І, 1962, 18); На шляхетських будинках — вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); // Власт. шляхті, шляхтичеві; такий, як у шляхти, шляхтичів. Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур’яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів, клекотів у його душі (Н.-Лев., II, 1956, 204); [Ясь:] Я ж, тату, шляхтич,— мушу ж я вбори шляхетські мати (Гр., II, 1963, 533); Він доведе, що небезпечно зачіпати його шляхетську гідність і честь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 495.