ШЛЬО́ПАНЦІ, ів, мн. (одн. шльо́панець, нця, ч.), розм. Легкі домашні туфлі, перев. без закаблуків. Одчинялися вікна, на вулицю вибігали люди, непричесані жінки, чоловіки в шльопанцях… (Перв., Опов.., 1970, 31); Обгорнулась [Ольга] ковдрою, сунула ноги в повстяні шльопанці, підійшла до вікна (Дор., Не повтори.., 1968, 266); Біля ліжка Михайло Судима вовтузився з шльопанцями, що не налазили на ноги (Чорн., Красиві люди, 1961, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 497.