Про УКРЛІТ.ORG

шлунок

ШЛУ́НОК, нка, ч.

1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (Н.-Лев., III, 1956, 249); Огир прислухався до травлення в своєму шлунку (Головко, II, 1957, 66); У черевній порожнині, безпосередньо під діафрагмою, знаходяться печінка, шлунок і селезінка (Анат. і фізіол. люд., 1957, 7); // Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечника назовні. Я почуваю себе добре. ..Шлунок добрий, язик чистіший (Коцюб., III, 1956, 451).

∆ Набива́ти (наби́ти) шлу́нок див. набива́ти.

2. Страва, приготовлена з цього органа тварини. Свято вчини нам і шлунок мерщій приготуй для поживи (Зеров, Вибр., 1966, 357).

3. перен., розм. Про фізіологічну потребу людини в їжі. Розповідав [батько] потім, як робили ото запальнички, майстрували бідони на молоко й гас, клопоталися не державною справою, а власними шлунками, за що потім не раз червоніли (Ю. Янов., II, 1954, 16); Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка… (Гончар, Тронка, 1963, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 491.

вгору